Елла Лібанова: «За рік населення України зменшилося на мільйон»

29 мільйонів українців станом на лютий 2026 року проживали на підконтрольній Україні території, і це на мільйон менше, ніж було торік, каже директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України Елла Лібанова. Людей поменшало переважно через природне скорочення, яке почалося з 1993 року й набирає обертів через війну та міграцію. «Населення старіє: є кому вмирати, нема кому народжувати», — констатує Елла Лібанова. Що з цим робити, чи реально повернути людей з-за кордону на пʼятий рік війни, наскільки (не) помічною та (не)реальною стане трудова міграція — науковиця розмірковувала під час тематичної дискусійної панелі в межах спільного проєкту LB.ua та EFI Group «Нова країна». 

Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи

За даними Eurostat, станом на лютий 2026 року в країнах Євросоюзу перебували 4,4 млн українців (1,2 млн у Німеччині, трохи менше ніж мільйон у Польщі, далі йде Чехія — 380 тисяч). Ще десь 700 тисяч розсіяні по інших країнах. І потроху емігрантів з України більшає. 

«Основна маса виїхала в першому півріччі 2022 року. А повернулося дуже мало — менше від мільйона, — розповідає Елла Лібанова. — Кожен місяць гарячої фази війни означає, що до нас повернеться менше людей, оскільки вони там адаптуються». 

За вже підтвердженими Eurostat даними, 70 % українок у Польщі працюють офіційно. І ця «жахлива для нас цифра» означає, що назад в Україну вони не збираються, упевнена науковиця: реально повернеться не більш ніж третина з пʼяти мільйонів воєнних мігрантів. 

«Але тут є ще одна дуже неприємна річ. Нам загрожує друга хвиля еміграції, коли скасують воєнний стан. Поїхали в основному молоді жінки з дітьми. І якщо родина не розпалася, якщо жінка там влаштувалася, то дуже висока ймовірність, що не жінки сюди повернуться, а чоловіки поїдуть до них. 

І знову погана для нас цифра: понад 70 % жінок віком 25+ мають вищу освіту. Це тому, що виїжджали в основному містяни: харків’янки, киянки. Тут рівень освіти вищий. Ми втрачаємо не просто людей. Ми втрачаємо висококваліфікованих, освічених людей. І ви прекрасно розумієте: якщо жінка має вищу освіту, скоріше за все, її чоловік також має вищу освіту. Якщо їй, скажімо, 30 років, то йому, скоріше за все, 30 + 5, не більше. Тому це все дуже неприємно. Але є, що є», — оцінює перспективи Елла Лібанова. 

І підсилює тенденцію, за її словами, намір інших країн залишити наших людей у себе: Європа старішає, там так само нікому працювати. 

Ігор Ліскі, Кирило Говорун, Елла Лібанова, Денис Улютін, Арсен Макарчук і Мар’яна Беца під час дискусії

Не бачить директорка Інституту демографії та соціальних досліджень і великого міграційного стрибка після впровадження дозволу чоловікам 18–22 років виїжджати з України (невелике збільшення у четвертому кварталі минулого року, за даними Eurostat), але й логіка такого кроку їй не до кінця зрозуміла. 

«Сенс цього рішення я можу пояснити тільки одним — хотіли домогтися справедливості. Типу, у 22 році виїжджали 17-річні, тепер їм 20 — випустімо і цих. Іншої логіки взагалі не можу побачити», — каже Елла Лібанова. 

З міграційною політикою вона радить бути дуже обережними, щоб не припуститися помилки європейської і української з розселенням ВПО. 

«Я завжди кажу, що еміграція — то проблема бізнесу. Це у вас робочих рук не вистачає. Державі [байдуже] — ну нема людей, ну й нема. А от імміграція — це проблема держави, тому що держава має відповідати за соціальний, суспільний спокій.

Трудова міграція, зазначає також Лібанова, не проста відповідь на складне питання ринку праці. 

«Не треба думати, що президент, прем’єр, папа римський зможуть сказати, як це треба робити, —підкреслює демографиня. — Я знаю, що сьогодні дуже багато фахівців у міжнародних структурах працюють над тим, яку економіку треба будувати в Україні після війни. Чому це роблять зараз? Тому що ми всі розуміємо: якщо не робитимемо це зараз, після війни залишимося біля розбитого корита».

На рівні держави й окремих громад, на її думку, мають бути чіткі розрахунки щодо браку робочої сили, бо сьогодні вже є конфлікт між громадами, звідки виїжджали і куди в’їжджали люди, каже Елла Лібанова. Спеціальних економічних механізмів потребують прикордонні регіони, які залишатимуться ризиковими й після завершення війни. 

Треба міняти підхід до того, що житло має бути виключно у власності, і паралельно розвивати комунальне й орендне житло з належним захистом прав орендарів і орендодавців, додає вона. Змінювати ставлення до освіти і робітничих спеціальностей. 

Елла Лібанова, директор Інституту демографії та соціальних досліджень

«У нас не хочуть іти в коледжі. Ми проводили обстеження два роки поспіль після 14-го, але перед 22 роком. Ставили молоді одне питання: якщо буде гарантована зайнятість із зарплатою вищою, ніж після університету, ви підете в коледж? 90 % сказали ні. Тому що ми в голови вкладаємо помилкову тезу.

За кордоном, до речі, те саме. Там не дуже хочуть вчитися на інженера чи будівельника. Усі хочуть креативних, творчих професій», — зазначила Елла Лібанова. 

Тож людей робітничих спеціальностей для українського ринку праці доведеться завозити з-за кордону, прогнозує вона. Але державна міграційна політика повинна містити квотування й чіткі умови, на яких це відбуватиметься.

«Я абсолютно чітко розумію: доведеться залучати будівельників. Звідки? А звідки вийде. Можна сподіватися на те, що верхівку зможемо залучити з Європи. Але низові структури доведеться, скоріше за все, з Бангладеш. Я дуже не хочу, щоб це був Іран, Ірак або Сирія. Дуже не хочу», — акцентувала директорка Інституту демографії та соціальних досліджень. 

Також важливо, за словами Елли Лібанової, не селити залучених з інших країн робітників компактно — такий підхід до внутрішніх переселенців показав його хибність. Люди так залишаються у своїй бульбашці й не хочуть адаптуватися до нового життя. 

Елла Лібанова, директор Інституту демографії та соціальних досліджень

чисельність населення еміграція Елла Лібанова вимушені переселенці трудова міграція Нова Країна

Джерело: lb.ua