День сімейного лікаря: зібрали 5 історій хмельницьких медиків
- 19 травня – День сімейного лікаря.
- Зібрали історії медиків з Хмельницького.
Надають первинну медичну допомогу. Відповідають на дзвінки та повідомлення пацієнтів у будь-яку пору доби. Приймають і дорослих, і малих. Та дбають про їхнє здоров’я.
Сьогодні, 19 травня, в Україні та світі відзначають День сімейного лікаря. Свято було започатковане 2010 року Всесвітньою радою сімейних лікарів WONCA.
Раніше, в рамках проєкту «Лікар до 30», ми вже знайомили вас із молодими сімейними лікарями з Хмельницького. Зібрали їхні лікарські історії в одному матеріалі. Переглядайте їх далі.
Андрій Довгань
– Я 6 років навчався в університеті. Згодом почалася інтернатура. Очний цикл проходив у Хмельницькій міській лікарні, а заочний цикл – в обласній. Сімейна медицина має таку специфіку, що треба знати абсолютно все. Тому інтерни працюють в кожному відділенні медзакладу. Акушерство-гінекологія, хірургія, офтальмологія – були всюди, – згадує лікар. – Чесно кажучи, на інтернатурі я хотів бути кардіологом. І навіть планував ним стати згодом. Та з цим не склалося. Знайти роботу, тим паче місце кардіолога, дуже складно, – розповідав Андрій Довгань в інтерв’ю журналістці vsim.ua.
Андрій Довгань працює в амбулаторії №12 на Кам’янецькій. У роботі лікар має два правила – бути ввічливим і робити для пацієнта все на максимум. Мовляв, коли працюєш з людьми трапляються різні ситуації. Є ті, з якими простіше, а є навпаки.
Лікар розповідав, що йому легше працювати з людьми середнього віку. Вони більш сучасні. Тим паче, що зараз багато чого можна робити в електронному вигляді: надсилати направлення, рецепти.
– З молодшими людьми я активно спілкуюся в месенджерах. Вони мені відправляють результати своїх аналізів, це я можу переглянути в будь-який час. А от старшим людям важче пристосуватися до таких змін, – казав він.
Більше про Андрія Довганя дізнавайтеся в окремому матеріалі.
Євгена Карвацька
Євгена Карвацька приймає в амбулаторії загальної практики сімейної медицини №9, що на Молодіжній.
Своє дитинство згадує із посмішкою і каже: схильність до медицини з’явилася ще тоді. Річ у тім, що майбутня лікарка мешкала неподалік річки. Тож дуже часто забавлялася саме там. При цьому гралася не з ляльками, а з жабами. Маленька Євгена уявляла себе медиком й влаштовувала на березі справжню імітацію лабораторії. Головним героєм якої були саме земноводні зелені тварини.
Після шести років навчання медик занурилася в інтернатуру. Очна форма якої проходила у Вінниці, а заочна в Хмельницькому. Сімейну медицину, каже, обрала не сама. Мовляв, на цю спеціальність відправляли всіх бюджетників. За таким же принципом фахівець здобула перший досвід роботи. Куди направили – там і мусила працювати. Це була Ярмолинецька центральна районна лікарня.
Якось жінка прогулювалася із сином Проскурівською. Тоді на “стометрівці” гучно лунала реклама. І тут Євгена почула оголошення про відкриття нової амбулаторії в місті. Жінка зв’язалася із директором центру первинної медико-санітарної допомоги. Так вона й почала роботу сімейного лікаря в Хмельницькому. Якийсь час вона обслуговувала пацієнтів у Ружичній. Та вже за місяць її перевели в амбулаторію №9, що на Молодіжній. Там Євгена Карвацька працює до сьогодні.
Більше про сімейну лікарку дізнавайтеся за посиланням.
Ольга Пеленичко
Ольга Пеленичко – сімейна лікарка, яка приймає в амбулаторії №11 на Інститутській.
Допомагати й дбати про хворих Ольга вчилася із самого малечку. Її мама працювала старшою медсестрою у військовому госпіталі й часто брала дівчинку з собою на чергування. Та мовчки спостерігала за роботою і вже тоді в її голові стала зароджуватися маленька мрія – стати медиком.
Ольга закінчила школу з золотою медаллю. А подавши документи до “вишів”, вступила на бюджет до чотирьох освітніх закладів. Зі всіх вона обрала Львівський національний медичний університет Данила Галицького. Граніт науки майбутня лікарка гризла не менш старанно, ніж в школі.
Як молодий лікар, Ольга Пеленичко намагається відстежувати всі сучасні методики. Вона додає, що залюбки консультується із досвідченими медиками, аби перейняти їхній досвід. Фахівець впевнена: медперсонал має розумітися одне з одним, не враховуючи хто і скільки досвіду має.
Більше про лікарку дізнавайтеся тут.
Богдан Скринько
Сімейний лікар Богдан Скринько приймає пацієнтів в амбулаторії №2 на вулиці Повстанській.
Медик розповідав, що з обраним фахом визначився ще в школі. А причиною цього стали його дитячі хвороби, з яким довелося часто стикатися. Тож лікарською працею він захопився з юного віку. Закінчивши школу, він точно знав, який фах для себе обере.
Богдан Скринько почав навчання з Житомирського базового фармацевтичного коледжу. Продовжив гризти граніт науки в Тернопільському національному медичному університеті імені Івана Горбачевського. Пізніше на нього чекала інтернатура.
Багатьох своїх пацієнтів сімейний лікар сприймає, наче рідних. «Звикаю», – казав він в інтерв’ю. Саме тому деякі ситуації, пов’язані з ними, бере близько до серця.
На запитання щодо складнощів у своїй роботі, сімейний лікар розводив руками. Мовляв, до цієї професії в нього лежить душа. Тож він з радістю допомагає людям, читає спеціалізовану літературу й долучається до всіх можливих вебінарів. Мовляв, медик має вчитися все життя. Особливо якщо до цього має хист і бажання.
Більше про медика читайте в окремому матеріалі.
Вікторія Фурман
Сімейна лікарка Вікторія Фурман працює в амбулаторії сімейної медицини №3, що на Майборського. Навчалася у Буковинському державному медичному університеті, на бюджеті. Перший досвід роботи з пацієнтами отримала під час проходження інтернатури в Хмельницькому. Заочно – у поліклініці №3, а очно – в міській, обласній, дитячій лікарнях. А також у перинатальному центрі.
– Коли я приходила в дитинстві на огляд до лікарів, у них було мінімум обладнання. Зараз у нас є можливість поміряти пацієнту в кабінеті сатурацію, пульс, зробити кардіограму. Тобто, якщо кому стане зле – ми робимо все на місці й не відправляємо людей в інший кабінет. Зручно й те, що є електронні рецепти. Це доступно для пацієнтів, – розповідала лікарка.
Також вона додавала, що пацієнти їй можуть телефонувати у будь-який час доби.
– Я даю свій номер телефону усім пацієнтам. Але попереджаю, що бажано телефонувати мені в робочий час. Та якщо трапляються екстрені випадки – вони можуть зателефонувати у будь-який час, – говорила Вікторія Фурман.
Більше про сімейну лікарку Вікторію Фурман дізнавайтеся в окремому матеріалі.
