Закон про духовну незалежність: що далі?

У вівторок, 20 серпня, Верховна Рада ухвалила закон, яким внесла зміни до деяких інших щодо діяльності в Україні релігійних організацій і, зокрема, заборонила діяльність Української православної церкви Московського патріархату. Рішення ухвалили без обговорення.

Закон підтримали 269 народних обранців — на два більше, ніж у першому читанні. У пояснювальній записці до законопроєкту зазначали, що його розробили, щоб унеможливити діяльність релігійних організацій, керівний центр (управління) яких — у державі, яка здійснює збройну агресію проти України.

Президент Володимир Зеленський назвав документ законом «духовної незалежності», а спікер Ради Руслан Стефанчук — не просто історичним рішенням, а законодавчим механізмом, який «розриває понад 339-річний вплив» російської церкви на українську.

Заборона пов’язаних з РПЦ організацій не буде одномоментною, рішення щодо кожної ухвалюватимуть окремо.

LB.ua нагадує шлях Верховної Ради до цього рішення та окреслює, як новий закон втілюватимуть.

Ченці УПЦ МП опираються розпорядженню щодо звільнення території Києво-Печерської Лаври 4 липня 2023 року.

За словами народних депутатів, ухвалений нормативний акт, який на фінішній прямій отримав назву Закон «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» (№8371), накладає обмеження на зв’язки релігійних організацій з РПЦ, діяльність якої в Україні забороняють; визначає, що саме є такими зв’язками; надає строк, упродовж якого українські організації мають позбутися цих зв’язків; визначає порядок державного нагляду за дотриманням цієї вимоги. А також надає державним органам повноваження стосовно взаємодії з релігійними організаціями, які самостійно не змогли або не захотіли виконати вимоги закону.

За закон проголосували повні склади фракцій «Європейської солідарності», «Батьківщини» й «Голосу», а також депутатських груп «Довіра» і «За майбутнє». У групі «Платформа за життя і мир» (колишні опезежисти) проти висловилися 17 з 22 членів, у групі «Відновлення України» — сім з 18, один утримався. Більшість членів фракції «Слуга народу» проголосували за, зі списком тих, хто не голосував, можна ознайомитися тут.

Довга історія історичного рішення

Питання російської церкви в Україні особливо загострилося з початком повномасштабної війни. Почастішали випадки поширення в храмах УПЦ МП ворожої пропаганди й навіть роботи духівників на російські спецслужби, передачі даних про Сили оборони ворожим військам.

З перевірками на об’єкти УПЦ (МП) приходила СБУ. У службі пояснювали, що це не гоніння за релігійною ознакою, а контррозвідувальні заходи. У грудні 2022 року Рада національної безпеки і оборони вирішила застосувати санкції проти священнослужителів МП, які співпрацювали з агресором. Також РНБО після численних випадків виявлення на обʼєктах УПЦ кремлівських агіток і поширення серед вірян антиукраїнських наративів ініціювала заборону релігійних організацій, повʼязаних з Росією.

Вилучені докази під час обшуків

Соціологічні опитування й заборони діяльності УПЦ (МП) на обласному рівні свідчили, що в суспільстві є запит на заборону релігійних організацій, пов’язаних з країною-агресором.

1 грудня 2022 року президент Володимир Зеленський надав чинності рішенню РНБО про заборону діяльності в Україні релігійних організацій, афілійованих з центрами впливу в Росії. Відповідний законопроєкт Кабінет Міністрів вніс до Верховної Ради 19 січня 2023-го. Передбачали, що депутати винесуть його на розгляд у травні. Однак 23 вересня спікер Руслан Стефанчук заявив, що голосів за заборону УПЦ МП немає: мовляв, іде «внутрішня дискусія». Про те, що насправді відбувалося, можна почитати в матеріалі Соні Кошкіної «Заборона УПЦ МП відкладається? “Слуги” проти».

У серпні минулого року депутати почали збирати підписи під зверненням до спікера парламенту Руслана Стефанчука з вимогою винести на розгляд законопроєкти, які допоможуть заборонити діяльність Московського патріархату в Україні.

19 жовтня 2023-го Верховна Рада проголосувала за заборону УПЦ МП у першому читанні. 

Після цього керівники «слуг» і колишня ОПЗЖ просили Стефанчука відправити «закон про заборону УПЦ МП» до Венеційської комісії. У другому читанні документ розраховували ухвалити до річниці повномасштабного вторгнення Росії, але не склалося. 

У травні 2024 року нардепи домовилися, що в червні вони розглянуть законопроєкт про заборону УПЦ МП у другому читанні. Станом на липень понад 60 депутатів від партії «Слуга народу» не поставили підписів на підтримку законопроєкту й не мали наміру підтримувати його в другому читанні.

23 липня народні депутати з різних фракцій заблокували трибуну, вимагаючи розглянути заборону російської церкви й обіцяючи до цього голосування не розглядати інших законопроєктів, окрім військових. Парламент не збирався в сесійній залі майже місяць.

Блокування трибуни ВРУ 23 липня 2024 року

Нарешті 10 серпня президент Володимир Зеленський заявив про підготовку рішення, яке, за його словами, «зміцнить нашу українську духовну незалежність».

15 серпня Митрополит Київський і всієї України, предстоятель Православної церкви України (ПЦУ) Епіфаній закликав предстоятеля УПЦ (МП) митрополита Онуфрія та все духовенство цієї церкви до діалогу про єднання. Наступного дня парламентський Комітет гуманітарної та інформаційної політики підтримав правки до остаточної версії законопроєкту про заборону УПЦ (МП).

Що далі

Голова Державної служби етнополітики і свободи совісті Віктор Єленський в інтервʼю «Голосу Америки Українською» розповів, що в законі «немає жодного слова про заборону УПЦ МП, так само як про інші церкви. Там ідеться про те, що в Україні не допускається діяльність релігійних організацій, пов’язаних з центрами, які перебувають у країні, що здійснює агресію проти України». За словами пана Єленського, наявність таких зв’язків встановлюватиме спеціальна релігієзнавча експертиза. І вона матиме право адресувати релігійній організації припис, аби та розірвала їх. Якщо церква дослухається, то не буде позбавлена реєстрації, якщо ні — Державна служба етнополітики звернеться з позовом до суду, який і вирішуватиме долю тієї чи іншої церкви.

Віктор Єленський

Прописану в законі процедуру голова Держслужби етнополітики назвав достатньо гуманною і демократичною, до того ж її можна оскаржити в суді.

Докладний алгоритм реалізації закону розписав народний депутат з фракції «Європейська солідарність», колишній очільник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, який назвав ухвалення цього документа важливим кроком на шляху звільнення України від російського впливу та зміцнення нашої незалежності.

Через тридцять днів після його підписання президентом і публікації Державна служба етнополітики і свободи совісті отримає можливість перевіряти релігійні організації України на предмет афілійованості з московською церквою. Якщо хоча б одна із семи визначених законом ознак пов’язаності релігійної організації з РПЦ буде виявлена, вона отримає припис усунути цей зв’язок упродовж 30 днів. Якщо зв’язок з Москвою не буде розірвано, держава звернеться до суду з позовом про заборону такої організації.

Судові процедури заборони почнуться через дев’ять місяців після публікації закону.

Через три місяці з дня публікації закону, упродовж яких уряд має ухвалити необхідні підзаконні акти, релігійні організації можуть також оцінювати на предмет причетності до пропаганди «русского міра». Така пропаганда буде підставою заборонити їх через суд.

Віряни УПЦ МП

Не менш важливо, що афілійовані з РПЦ релігійні організації будуть позбавлені права користуватися державним і комунальним майном. Якщо вони не розірвуть зв’язків з московською церквою, протягом двох місяців договори користування храмами, які належать державі чи місцевим громадам, будуть розірвані. «І це не про якісь міфічні “переслідування за віру”, а про здоровий глузд, — зауважив В’ятрович. — Бо храмами, які є власністю українського народу, має користуватися українська, а не московська церква».

Як наголошував LB.ua, важливо усвідомлювати, що УПЦ МП, принаймні частина її керівництва й духовенства, слугує інструментом російської пропаганди, яка працює відразу в голови мільйонів вірян. Тож «заборона» УПЦ МП — це питання не релігії, а національної безпеки.



Джерело: lb.ua