На Хмельниччині ювенальний поліцейський знає, що таке бути дитиною війни

У 2014-му, коли почалось російське вторгнення, поліцейському Євгенові Осиці було 12. Він жив у Лисичанську і бачив усе на власні очі.

У 2022-му, на початку повномасштабного вторгнення, зовсім юний поліцейський вступив до лав батальйону «Луганськ-1», був поранений. Зараз працює ювенальним поліцейським на Хмельниччині і робить все можливе, щоб діти на його території обслуговування почували себе в безпеці.

Євген народився в Лисичанську на Луганщині. Змалечку мріяв стати поліцейським, як і його батько, який значну частину життя присвятив службі в міліції.

«Коли мені було 12 років, «рускій мір» почав свій наступ. Я дізнався, що таке війна, — розповідає старший лейтенант поліції. — Влітку 2014-го в нас було гаряче. Тоді, на щастя, місто вдалося відбити в загарбників. У Лисичанськ утікали люди з захоплених територій, розповідали про жахіття окупації».

На початку повномасштабного вторгнення Євген долучився до штурмового батальйону «Луганськ-1» імені Героя України Сергія Губанова. Разом з колегами стояв на захисті міста Сєвєродонецьк. Під час одного з боїв був поранений. Після лікування та реабілітації продовжив службу на посаді оперуповноваженого в Дніпрі.

Зараз Євгенові 22 роки і він працює на посаді інспектора ювенальної превенції Кам’янець-Подільського райуправління поліції. Разом з дружиною вони переїхали на Хмельниччину минулого року. Старший лейтенант поліції виконує службові обов’язки в Новоушицькій територіальній громаді.

«Мені подобається робота в ювенальній, — говорить Євген. — Це особливе відчуття, коли розумієш причетність до формування нової особистості».

Поліцейський також часто відвідує сім’ї, які опинились у складних життєвих обставинах, проводить з ними профілактику, допомагає впоратись з труднощами. Це емоційно непроста робота, бо часто доводиться бути свідком неналежного ставлення до дітей. Але Євген знаходить баланс.

«Емоційно наповнююсь кожного разу, як відвідую садочок чи школу, — ділиться поліцейський. — Діти сприймають мене, як свого друга, і дарують ті відчуття, які мотивують працювати далі».

До дітей Євген ставиться з особливим теплом та говорить, що найбільшою його мрією є мирне дитинство для всіх українських діток. Невдовзі поліцейський і сам стане батьком, тож вважає, що дорослі повинні робити все, аби підростаюче покоління жило у вільній та процвітаючій Україні.