Від оператора екскаватора до кавалера «Сталевого Хреста»: історія механіка-водія Олександра з Хмельниччини
Олександр, уродженець Хмельницької області, змінив цивільний екскаватор на 24-тонну амфібію Сил підтримки ЗСУ. Пройшовши крізь пекло обстрілів на Херсонщині та небезпечні завдання на Сумському напрямку, він отримав одну з найвищих нагород Головнокомандувача — «Сталевий Хрест». Це розповідь про людину, яка переправляє піхоту під вогнем, евакуює поранених та вважає, що справжня сила — у вірності, командній роботі та вмінні долати страх.
Олександр родом із Хмельниччини. У цивільному житті він двадцять років працював оператором екскаватора, а свого часу пройшов строкову службу. З початком повномасштабного вторгнення чоловік опинився у лавах 211-ї понтонно-мостової бригади Сил підтримки Збройних Сил України, де сьогодні несе службу як механік-водій ПТС (плаваючого транспортера середнього).
Відповідальність на воді та на суходолі
«Робота механіка-водія передбачає повну відповідальність за технічний стан машини, її належне обслуговування та бездоганну експлуатацію. А здатність впевнено керувати обладнанням на воді є нашою ключовою навичкою!» — розповідає військовий.
Він пояснює, що для екіпажу їхня машина — це не просто техніка, а головний інструмент виконання бойових завдань:
«Ми відповідаємо за кожну її деталь, за її справність. Керувати нею на воді не менш складно, ніж на землі. Поломки трапляються, але ми з цим справляємося і продовжуємо виконувати свою роботу».
Олександр підкреслює масштаб їхніх перевезень: вага самого ПТС сягає близько двадцяти чотирьох тонн, а на борт він може взяти до дванадцяти тонн вантажу. Якщо ж мова про людей, то амфібія здатна переправити до п’ятдесяти піхотинців у повному обмундируванні.
Херсонщина: під вогнем на Інгульці
Бойовий досвід Олександра охоплює найскладніші етапи цієї війни. Особливо закарбувалися у пам’яті події 2022 року.
«Тоді ми з побратимами виконували завдання на Херсонському напрямку. Це був величезний обсяг робіт: переправлення піхоти та техніки через річку Інгулець, доставка особового складу та евакуація поранених. Складність полягала у постійній небезпеці — ворог неодноразово нищив понтонні переправи. Обстріли не вщухали: працювала артилерія, міномети. А ми, попри все, везли хлопців на той берег і рятували життя, евакуйовуючи поранених», — згадує він.
Бували й критичні моменти. Одного разу машина Олександра потрапила під сильний обстріл. Екіпажу довелося покинути техніку та сім кілометрів іти пішки, доки їх не змогли забрати. Проте, щойно з’явилася перша нагода, воїни повернулися за машиною, евакуювали її та повністю відновили.
Сумщина та еволюція війни
На Сумському напрямку завдання були іншого характеру, але не менш ризиковані. Олександр із побратимами зводив фортифікаційні споруди та встановлював антидронові сітки.
«Це було вкрай небезпечно — над нами постійно працювали ворожі дрони, “Ланцети”, по нас били танки й міномети. Але ми робили все можливе, бо розуміли: ці задачі мають бути виконані, попри будь-які ризики», — констатує боєць.
Олександр зауважує, що за останній час війна суттєво змінилася:
«Збільшилася кількість дронів. Зараз небезпека з повітря стала більш “щільною” порівняно з 2022 роком, коли ми могли переміщатися трохи вільніше. Ворoг діє підло та безжально, тому ми змушені постійно вдосконалюватися. Працюємо 24/7, не покладаючи рук, задля нашої спільної Перемоги».
«Сталевий Хрест» — нагорода всієї команди
За роки зразкової служби та успішні операції на Херсонщині Олександр був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий Хрест» та відомчою відзнакою «Сталевий міст».
«Для мене “Сталевий Хрест” — це не просто нагорода. Це пам’ять про кожне бойове завдання, про побратимів поруч, про страх, який ти щоразу долаєш, і про відповідальність, яку несеш до кінця. Ми робили свою справу там, де було важко, бо знали: за нами — наші люди, наші позиції, наша Україна!» — ділиться емоціями захисник.
Він скромно додає, що не вважає себе героєм:
«Я просто був там, де мав бути, і робив те, що мав зробити. Ця нагорода — не лише моя. Вона про всю нашу команду, про тих, хто стоїть поруч і ніколи не відступає. Вона доводить: справжня сила — у вірності та діях».
Вдома на Олександра чекають найдорожчі люди — кохана дружина та донечка. Його головна місія сьогодні — повернутися до них із Перемогою.
«Служба — це не завжди гучні гасла. Найчастіше це тиша, вуркіт двигуна, втома, важка робота і тверде рішення не здаватися. Я обрав свій шлях і пишаюся тим, що служу Україні!» — підсумовує воїн.
За інформацією групи комунікацій 211 понтонно-мостової бригади
Джерело: podillyanews.com
